Sappho
Atop the sheer cliff over waves,
The beautiful maid does retire.
She shines in her crown of laurel leaves
While clasping the murmuring lyre.
She pours out her tears in a poem,
Her instrument singing along.
But sadness still swells in her bosom,
And breaches her hold of the song.
She sang of her dignified glory,
Of lights in the cosmic wonder,
Of treacherous people, of loving,
Betrayal, and Age’s plunder,
Of hope and despair… so the maiden
Discarded that crown of torn leaves.
In clamouring torrents of ocean
She found the end to songful grieves.
undated, c. 1884
Original
Сафо.
Над хви́лями моря, на ске́лі
Хороша дівчи́на сидить,
В лавро́вім вінку́ вона ся́є,
Співе́цькую ліру держить.
До пісьні своєї сумно́ї
На лірі вона приграє.
І з піснею тою — у се́рці
Велика їй ту́га встає:
В тій пісні згадала і славу
Величну свою, красний світ,
Лукавих люде́й, і кохання,
І зраду, печаль своїх літ,
Надії і ро́спач…. дівчи́на
Зірвала лавро́вий вінець,
І в хвилях шумли́вого моря
Знайшла своїй пісні кінець.